|
| polska | |||||||||||
![]() |
![]() |
|
6. До " Таллінської Осені" залишалось п'ять місяців.На цей турнір команда суттєво посилилась, за рахунок пари Бруштунов-Футорський. Спортивний бік цього турніру, якось запамятався мало. Як завжди, лідируючи після стартових турів, ми фінішували в кінці десятки команд. В парах також більше жалю, ніж достойного успіху. Основні враження - турнір відбувався в новозбудованому готелі "Виру". Будували його фіни, і на той час, це був самий фешенебельний готель в СРСР. 21 поверх. Рівень сервісу наближався до теперішніх ***** європейських готелів. Ми жили у казці. Каву і вечерю замовляли в номер - цілком по кишені вчорашнім студентам. Досить сказати, що ціна двомістного номера - 12крб, приблизно ж стільки сніданок і вечеря, з два по 100. Після замовлення вечері, пятихвилинний сеанс психологічного розвантаження, приємним жіночим голосом по телефону. Европа, клас "А". Єдина деталь - поселитись там можна було, або іноземцеві, або ж з дозволу кабміну ЕРСР. Серед естонских бриджистів були й міністртри. Ті часи радянського бриджу - суцільна романтика. Інерція Хрущовської відлиги ще існувала. Міліція не звертала на нас увагу, коли ми грали в бридж в залах очікування ( а нам вдавалося грати навіть в літаках Аерофлоту). Гостинність господарів, ще не була захмарена порахунками за попередні зустрічі. І хіба найголовніше, це пізнавання один одного в світі ГРИ. Естонці на той час були найпотужнішою бриджовою спільнотою СРСР. Кількість гравців на 1000 населення, первищувала показник США - 20 бриджистів. Серед кращих міністр сільського господарства Ханштейн, академік Виханду, товариш міністра Якобсон,учасник передвоєнних чемпіонатів Европи, легенда естонського бриджу адвокат Егон Кунгс, і багато, багато інших. Адже на Талінському турнірі естонських гравців, була виразна більшість. Після закінчення офіційних змагань ми запрошували оні- одних до себе "на бридж", і грали впродовж вечора, а ,часом, і ночі. До того ж нескінчені розмови про гру, теорію і практику. Бриджових підручників обмаль, тому наші зустрічі пертворювались на своєрідні семінари - інформація вербальна була загальнодоступною. Кожний турнір за межами Львова додавав нам досвіду і натхнення, для вдосконалення бріджових навичок і призводив до "оргвисновків", стосовно методів підвищення рівня гри і організації бриджового життя. Учасники таких турнірів, а згодом виявилось найкращі гравці у своїх клубах, на довший час визначили щлях розвитку радянського бриджу.Організовувались все нові й нові турніри за новими адресами. Наступним мав бути турнір в Тарту. На жаль, термін Тартуського турніру приходився на Різдво, через що ми рідко гостювали на ньому.
7. В лютому ми традиційно проводили турнір у Львові.Цього разу до нас приїхало набагато більше команд, ніж торік. Мені, як наймолодшому члену правління, Клубу доводилось виконувати великий обсяг організаційної роботи, і то здебільшого ногами. Це позначилося не тільки на наших спортивних досягненнях, а й на сприйнятті перебігу подій з боку залагодження різного роду проблем наших гостей. Пригадується кумедна історія з моллодіжною командою Москви. Я мав обов"язок привітати наших гостей в готелі Інтурист (Жорж), де вони зупинились, і завести їх до Будинку Вчених. Виявилось, що москвичів в готелі вже немає. Поки тривали їх розшуки, вони повернулись самі, і почали захоплено розповідати про цвинтар, що поруч з готелем. Я довго не міг второпати, що ж то за цвинтар, за два квартали до готелю, що їх так вразив. І тільки зрозумівши, що в москвичів трохи інший просторовий маштаб, второпав, що йдеться про Личаків. Я б поїхав туди трамваєм, а для них то був звичайний ранковий моціон по мікрорайону. Відтоді, я не хочу жити в мегаполісі. Турнір видався на славу. Гра йшла в білому й блакитному залах. Трохи інший склад учасників - чемпіонат світу тай годі. Успіхів львів"ян я не пригадую. Завжди в боротьбі, але без блиску. Загальна думка, що в теоретичній підготовці ми випереджаєм всіх, примушувала задуматись над причиною невідповідності результатів.
8.Спроба аналізу причин.В нашому колі було достатньо спортсменів з інших дисциплін, але їх досвд не мав аналітичного підгрунтя. Моя думка про те що турніри пар і команд - це два різновиди змагань, а тому потребують різниці в підготуванні, не знайшла підтримки авторитетів. Тим більше, що підрахунок турнірів на максимальний результат обіймав заледве 10% подібних змагань. Та сумніви я посіяв. В наступному циклі вдбору до збірної результати командних змагань почали враховуватись в залік , майже на рівні з парними. Певна реорганізація відбіркового циклу, з врахуванням командного заліку розшарувала гравців по рейтингу, що не всім подобалось. Ми опинились в команді з подібними собі по віку і стажу гри, що суттєво вплинуло на пониження нашого рейтінгу. Право на участь в збірній давалось важче. Щось подібне відбулося практично в кожній парі. Команди формувались на засадах добрих стосунків і т.і., а результат залежав від рівня гри. Клубний принцип, ще тільки вимальовувася. Звичайні хвороби становлення. До того додавались кризи в грі окремих пар, які неодмінно присутні на протязі сезону. Команди не мали достатньої кількості рівноцінних запасних. Про нашу пару можу сказати, що по мірі пізнавання гри, разом з розширенням світогляду, зростала кількість незрозумілих ситуацій, на які раніше не звертав увагу. Та молодечий запал заставляв працювати більше. Ми почали зустрічатись окремо, для індивідуальних тренувань. Наближався турнір у Вільнюсі. Раптом в наші плани втрутилось життя - мене змусили віддати борг батьківщині, призвавши до лав РА на два роки. Службу я проходив в м.Гродно. Участь в турнірах була виключена, і мені залишалось навчити власну дружину, і ще хочаби двох до гри. Двоє знайшлись серед таких як і я "дворічників", та за умовами служби бачились ми рідко. Потрібних до гри партнерів, знайшли на кафедрі гігієни Гроднеського Mедінституту. Великою підпорою мені був журнал BRYDZ. Так пройшло два роки. Після повернення до Львова, довелося деякий час грати з різними партнерами. За моєї відсутності партНЕр, також довго немав постійного партнерства, і розбивати його теперішню пару, не мало змісту. Тільки силою випадку, і некорисної для його актуального партнера зміни регламенту, сталось так, що ми знову заграли, як партнери. Теперішні партнерські порозуміння, нагадували стосунки подружжя після, випадкового розлучення. Майбутнє малювалося в рожевих кольорах. Не маючи подібного життєвого досвіду ми, не бачили причин до сумнівів.
9. Спроба визначення критеріїв добору пар.Тут я хотів би відзначити різницю між партнерами, і подружніми парами. Вона полягає вперш за все в тому, що добір відбувається, без врахування статевоє приналежності( це в рівній мірі стосується пар мікст). Тому, залагодити тертя в подружньому житті, можливо через поклик, а в партнерському це нереально - навіть, якщо партнерами стають подружні пари (найгірший спосіб партнерства в бриджі). Бриджеві партнери повинні усвідомлювати, що їх пaртнерство буде наражатись на проблеми, дуже схожі на повсякденні життєві негаразди, будь якої спілки на двох. Бридж дає всім можливість, проживати за бриджевим столом нове, набагато концентрованіше в часі, відчуття подолання перешкод . Майже ніколи, не вдається повністю абстрагуватись від проблем реального світу, граючи за бриджевим столом. Тому успіхів можуть досягти переважно ті пари, які це усвідомили, і знайшли свій спосіб на відокремлення цих двох сфер свого буття. Доки партнери не зрозуміють, що їх суспільний статус , кар"єрні успіхи і невдачі, сімейні справи і т.і., залишаються по інший бік бриджового столу, вони свідомо, чи підсвідомо будуть, переносити схеми соціуму на ГРУ. Так чинить переважна більшість. Приклади подружніх пар, тому найпереконливіше цьому свідчення. Бріджеве партнерство - це зовсім окремішня форма співпраці. Структура ГРИ, вимагає будувати партнерство, на засадах близьких до ідеалу. Як кожна ідеальна форма - партнерство нестійке. Зберегти його можливо, на мою думку, тільки в тому випадку, коли сталося диво - і доля звела ідеальних партнерів, в той же час, і в тому ж місці. Це велика рідкість, тому не потребує аналізу. Зазвичай, партнерами стають люди, які усвіодмили, що мають спільну мету. Не буду заглиблюватись в ситтуації, що свідчать про помилковість ситуативного вибору. Такі пари не мають шансів на перспективу. Всі інші випадки підрозділяються на дві основні категоріі: - перша, це коли партнери належать до неконфліктних соціальних спільнот, їх професійні інтереси не перетинаються, відсутні родинні, прятельскі, чи будь які інші чинники спільних інтересів. Якщо при цьому вони мають психологічну сумістність, не мають, або в стані абстрагувтись, від оточення, чия думка для них важлива, і т.п. - ми наближаємось до ідеалу. В цьму випадку все залежить від стараності підготовки, таланту, вміння досягати і тримати форму в залежності від календаря, тощо. Для досягнення цьго існують методики тренувань, необхідний обсяг навчальної літератури, календар змагань і організаційні структури, що забезпечують реалізацію намірів. Якщо до цього додається достатня доля везіння, винагорода знаходить достойних. - Друга, практично зеркальне відображення першої. Партнерами стають гравці- приятелі, чиї амбіції досягнення успіхів, базуються суто на підставі існуючих об"єктивних спортивних показників. Таке партнерство може дати найвищі досягнення, в найкоротший час. Та , на жаль, випробування часом, не витримують. Вони не можуть подолати "засмоктуючий побут". Істина напевно лежить посередині, і з об"єктивних причина, важкодосяжна. Я позволив собі цей відступ для того, щоб допомогти зрозуміти феномен формування бріджових пар, команд, клубів початкуючим гравцям, власного досвіду яким бракує для прийняття оптимальних рішень. Ці висновки, я роблю на підставі свого особистого позитивного досвіду - більш як тридцять років, я граю з тими самими партнерами (якщо в світовій практиці існують подібні приклади - то це успішне партнерство). Дійшов я до такого життя, не відразу. Знадобилось шість років практичної гри, вивчення світового досвіду, зламу певних стереотипів мишлення - перш ніж я, свідомо, почав пошук партнерів, які могли бути навернуті до близького мені розуміння проблеми. Поскільки практичне бріджове, життя базується на партнерстві другого типу, варто пошукати пару, враховуючи фактори, що заважають довготривалому партнерству. Якщо ж пара розпадається - це не повинно стати причиною полишити ГРУ. Ви далеко не одинокі в своєму горі. Ця тема недостатьньо широко висвітлена в бриджевій літературі. Вважається, що спасіння потопаючих - справа рук самих потопаючих. На мою думку це є основною причиною кадрових втрат втрат будь якої бриджевої організації. Якщо мої зауваження на цю тему, допоможуть повернути до гри, "хоча б одного бриджиста", вважатиму це особистим успіхом. З радістю вступлю, в будь яку дискусію по темі, здаючи собі справу, що кожен з моїх опонентів буде виходити з постулату, що краще за нього самого грає і розуміється на бриджі хіба що Беладонна, і то, тільки тому, що італієць. Тому все вище сказане - абсолютна "бздура". Тим пліднішою може бути суперечка.
10. 1970-1972 роки.Не будучи повсякденим свідком бриджового життя цього періоду, дозволю тільки відзначити відомі мені досягнення львівского бриджу. В спортивному плані вони не були вражаючими. На рівні попередніх років. Участь в турнірах у Вільнюсі, Таліні, Львові. Циклічні, й не дуже, змагання між цими подіями в Будинку Вчених і на приватних квартирах. Поява гравців нової хвилі 1968-1969року набору. Відхід деяких гравців довоєнного покоління. Ентузіазм - присутній. Необхідно відзначити, що Львівський турнір 1972 року мав свій перший значок, присв"ячений цій події. Ми готувались до чергового, що став традиційним, турніру 1973 року. Тим часом нас відвідав "ревізор". З Спорткомітету СРСР до нашого клубу приїхав представник, який мав скласти враження про невідомий бридж для високого московського начальства. Спілкування відбулося на хвилі взаємопорозуміння. Високий гість повернувся в білокам"яну, залишивши в усіх нас переконання, що "Москва нас підтримає". Дійсність виявилась значно суворішою. За тиждень до початку турніру (значки якого вже були виготовлені), керівництво Будинку Вчених сповістило нас, що турніру не буде. На додаток, припиняє свою роботу шахово-бріджовий гурток при Будинку Вчених. Відбувається це по усній вказівці Спорткомітету. Мені доручають написати листа до Самого Павлова (голова Спорткомітету СРСР). Вдповідь на цей лист, загублена за роки підпілля, та суть її відома. На підтвердження вагомості прийнятих рішень В газеті "Советский Спорт" публікується Постанова Спорткомітету "Про несприяння розвитку окремих видів спорту". До переліку потрапляють культуризм (у вільній Україні в наш час існує ціле Міністерство Культуризму), йога, карате, жіночий футбол, і тому подбні неолімпійські види змагань. В самому кінці переліку, осібно, про нас: "...и уж совсем ни в какие ворота не лезет, что к спорту хотели приобщить карточную игру бридж.." А далі про підступність світового імперіалізму, з яким ми, за одно. Ми йдемо туди, звідки прийшли - в підпілля. На довгі, та в цілому найуспішніші, роки 1973-1987. Про ці роки найбільше фактичного матеріалу вдалося віднайти. Сталося так, що ваш покірний слуга очолював львівський бридж, саме в підпіллі. Тому подальша історія з перших вуст, і на підставі документально зафіксованих фактів.
|
![]() |
© 2005 Брідж-Арт. Усі права застережено. |
office@bridge-art.com | |||